Гарна нині осінь. Тиха сонячна погода, багряні шати дерев...
Сьогодні вибрався до колод. Не своїх, а Івана Йосиповича. Поїхали з його дружиною на його "Славуті". Перша колода на сухому дубі. Колись давним-давно, ще за часів щасливого юнацтва, я піднімався доцієї колоди, так було цікаво, і хотілося подивитися колоду. Дуб тоді ще був живий... Так ось, виліз я і нарізав пару відер сушнику, меду коли набереться кіло 5 то добре.
Переїзд в півкілометра і нові колоди з бджолами.
До цієї я підніматися боявся, дуже високо. Але помаленьку... Меду в ній не дуже, як для мене. Звик в своїх лежаках брати по 10-15 кіло, а тут, можливо, кіло 7-8 було.
За півтори сотні кроків ще одна колода. Рій заселив її в цьому році. Може кіло 3-4 й взяв меду.
Переїзд в пару км. Обід. От в цій місцині багато колод, та тільки за роки, що я допомагав Йосиповичу, меду майже ніколи не було. Так і сьогодні. Ось цю колоду років 5 тому спустили з верхотури і поклали трошки нижче лежаком. Ні разу не було меду. Так і сьогодні. Ні бджіл, ні меду, одні соти.
Поряд ловушка з бджолами. Чотири рамки бджіл, меду кіло 8. Ну що ж, тут я нічого зробити не в змозі. Мені ясно дали зрозуміти, що ні продавати, ні роздавати бджіл не будуть. Будуть наймати пасічників, щоб дивилися. Ну-ну.
За сотень дві метрів ще колода. Меду взяв може кіло 2-3. Вже притомився. Хозяйка, хоч і заявляла, що буде допомагати, але по обіді явно сачкувала, роки.
Коли попросив, щоб хоч трохи допомагала, заявила, що Іван робив все сам.
Ще переїзд і чергова колода. Сім"я весною була ніби непогана, але з медом слабо. Кіло 5 підрізав.
На цьому закінчили сьогоднішню поїздку до колод. Море позитиву і трохи розчарування.