Попросив дід Йосипович, щоб допоміг подивитися йому бджіл. Якщо чесно, боюся лазити на його дерева, до його вуликів. По-перше, високо, а по-друге ще й довже дивляться в сторону, важко дістати. Але й відмовити не можу. Сьогодні поїхали. Відразу попередив, що у вулики, де бджоли, лазити не стану, а тільки до тих, де пропали. Все ж до одного прийшлося піднятися, осінню дід забув там ножа. У вулику чисто, підмору нема, тож міг зі спокійною совістю відмовитися підніматися до інших.
А тут бджоли пропали, підрізав пару кіло меду.
оця колода останні три роки мені часто снилася в кошмарах. Коли єдиного разу збирався до неї - страху натерпівся. Добре, бджоли живі.
Цю колись сам я встановлював (там, де дід велів). Підніматися не прийшлося. Живі.
Переїзд в пару км. Знову зітхнув з полегшенням. Ця сосна теж часто згадувалася в кошмарах. І як дід до неї піднімається. І, взагалі, навіщо було так високо встановлювати.
Невеликий переїзд. Із трьох сімей залишилася одна. До оцієї ось піднявся, а там ні бджіл, ні сот. Думаю, бджоли пропали, а хтось уже весною підчистив. Дід же вважає, що ще осінню.
а ця за якихось 50 метрів. Бджоли пропали, соти цілі
Всіх колод не фотографував. Пропало 5 сімей, залишилося 6.
Погрузили драбину і додому.
