Є прохання викласти роботу, написану дочкою ( з моєю допомогою
) про колодне бджільництво на Овруччині. Буду помаленьку викладати розділи.
Нічого не мінятиму, як здавалося, так і буде.
Не стане бджіл – загине людство.
А. Енштейн
ВСТУП
Україна. Одне слово, а так багато в собі містить.
Україна – це древні люди, котрі обживали ці землі багато тисячоліть тому. Це трипільці – чи не найперша землеробська культура світу. Це скіфи, що тисячоліття жили в причорноморських степах. Це сармати, алани, готи… І це слов’яни, котрі на початку першого тисячоліття нової ери вийшли з-під Прип’ятських боліт і заселили сусідні землі.
Україна – це Київська Русь – одна з наймогутніших держав свого часу. Це Запоріжжя з його волелюбним козацтвом. Це… ми з вами, ми, хто любить її, береже і вкладає всі сили і наснагу для її розквіту і величі. Хто своєю щоденною працею творить майбутнє країни.
Сотні професій, і всі потрібні. Вчитель, лікар, хлібороб, будівельник, шахтар… Можна довго вести перелік, можна про кожну написати багато хорошого. Та хочеться розповісти про бджільництво, не сучасне, а давнє бортьове, що досі збереглося в деяких районах нашої Батьківщини, зокрема на Овруччині.
Професія бджоляра древня і до цього часу не втратила своєї актуальності. Династії бджолярів із покоління в покоління передають знання, вміння і традиції пасічникування. Молодь самостійно освоює цю корисну, потрібну професію.
У науково-дослідницькій роботі мова піде про історію бджільництва, насамперед бортництва на Овруччині. Про людей, котрі досі зберігають традиції предків.
Метою дослідження є розкриття нових сторінок історії та традицій бортництва на Поліссі.
Для досягнення поставленої мети визначаємо такі завдання:
вивчення історії бортництва;
дослідження традицій бортництва на Овруччині;
знайомство з династіями бджолярів та сучасним бортним, колодним бджільництвом;
з'ясування ролі медоносів Поліських лісів.
Об’єктом дослідження є факти історичного минулого бджільництва Овруччини та його традиції, а предметом дослідження виступає трудова діяльність пасічників, їх внесок у справу збереження бортництва.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що сучасне колодне, бортне бджільництво України в тому числі Овруччини практично не вивчене, майже відсутні друковані видання на цю тему. Сподіваємося, що дана робота дасть початок більш детальній науковій праці.
У процесі розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи наукових досліджень: вивчення та аналіз відповідної літератури; інтерв’ювання пасічників, членів їх родин; соціологічне дослідження (дегустація меду); накопичення фактів, їх аналіз та узагальнення.
Історіографії з даного питання не існує. Деякі дані з історії та традицій бортьового бджільництва Овруччини взяті з книги директора Поліського природного заповідника С. М. Жили «Свята земля дерев: історія, звичаї, бортництво, природа», а також зі статей з мережі інтернету. Та більшість даних взята з розповідей бджолярів.
Дана наукова робота може бути корисною для всіх, хто цікавиться історією рідного краю, історією і традиціями бортництва, не байдужий до рідної природи.
Грубо помиляється той, хто думає, що
стародавнє бортне бджільництво у нашій Вітчизні
не було доведене до високого ступеня мистецтва.
М. М. Вітвицький
РОЗДІЛ 1.
ІСТОРІЯ БОРТНИЦТВА НА ПОЛІССІ
Історія бджільництва налічує напевно стільки ж років, як і історія людства. На наскальних малюнках люди кам’яного віку поряд з малюнками полювання на тварин, зображали добування меду. Примітивний спосіб добування меду, коли забиралися всі щільники з медом, а бджіл полишали на погибель, існував на території нинішньої України доволі довго, до середини І тисячоліття нової ери. У деяких місцевостях варварський спосіб добування меду, коли мед у сильних продуктивних сімей відбирався повністю, а бджіл закурювали, зберігався практично до ХХ ст. Проте на Поліссі, зокрема на Овруччині, в місцевостях де бджолу пасічники вважали божою комахою, цей жорстокий метод пасічникування не практикувався.
В минулому територію нашого краю вкривали густі старі ліси. Могутні дуплясті дуби, сосни, осики були не рідкістю. Бджолам було де селитися. З’явився прошарок людей, котрі тільки тим і займалися, що відшукували заселені роями дупла-борті і відбирали мед. Дупла, стінки котрих бджолярі прорубували, щоб дістати мед, ставали не придатними для подальшого заселення. Це в свою чергу призвело до зменшення кількості бджолосімей і добутого меду. Населення ж зростало, зростав і попит на мед і віск. Тоді винахідливі бджолярі придумали закривати прорубані отвори колодочками – «довжами». Тепер пусте дупло-борть наступного року знову міг заселити рій. Коли це сталося невідомо, проте винахід «довжа» був одним із перших найбільших винаходів у бджільництві.
Бортне дерево, дупло якого міг заселити знову і знову рій, стало цінуватися. Володар починає його охороняти, мітить знаком-клеймом, вказує, що це дерево має свого власника. Таких дерев набиралося чимало, бортник присвячував догляду за ними і відбору меду все життя. Передавав у спадок дітям і борті, і знання. Виникали династії бджолярів-бортників.
Населення продовжувало зростати, попит на мед більшав. Тепер він разом з хутром і воском вивозився за кордони землі Древлянської, де теж користувався величезним попитом. Князі стали обкладати борті даниною. Все одно, не дивлячись на чималу данину, борті приносили своїм власникам прибуток. Чисельність бортників зростала, і знову промисел постав перед кризою. Бортних дерев придатних для заселення бджолами не вистачало.
Попит на мед, зростання чисельності бортників, нестача бортних дерев в VII-VIII ст. спричинило чергову революцію в бджільництві – бджолярі навчилися видовбувати в деревах штучні борті. Тепер уже розвиток бджільництва не стримувала кількість дерев з дуплами, штучних бортей можна було зробити чимало.
Зростала кількість бортей, зростала кількість бджіл, і уже в ІХ-Х ст. Київська Русь стала одним із найбільших виробників меду в світі. За кордонами Руської держави великим попитом користувалися віск, мед, медові напої.
Коли відбувся черговий великий винахід у бджільництві, а саме поява колоди точно не відомо. Вважається, що в XVII ст., коли розпочалися масштабні вирубки лісів і знайти придатне для борті дерево стало проблематично. Тоді бджолярі, щоб врятувати борть від знищення, вирубували її зі стовбура і колоду перевозили в безпечне місце, встановлювали на пасіці – очищеній від лісу галявині. І все ж ймовірніше, що колоди – перші вулики на Україні – з’явилися ще в часи Київської Русі. Є свідчення арабського письменника Ібн Даста: «Країна слов’ян – країна рівна і лісиста; у лісах вони живуть. Вони не мають ні виноградників, ні орної землі. Із дерев вони роблять рід кувшинів, в яких знаходиться у них і уль для бджіл і мед бджолиний зберігається» [2]. Ні про полювання, ні про що інше не пише, виходить бджоли в слов’ян були на першому місці. У ті часи колоди розміщувалися на деревах, щоб ласим до меду людям і ведмедям було важче до них дістатися.
У XVII ст. з'явилися чималі пасіки з колод, котрі нараховували сотні, а то і тисячі вуликів. Таку кількість було не реально розмістити на деревах, та і доглядати їх на деревах було важко. А ось колоду на землі дивитися було набагато простіше, одна людина могла легко доглянути сотню і більше бджолосімей. До того ж колоду можна було перевезти возом чи плотом в іншу багатшу на медоноси місцевість. З’явився полегшений варіант колод – тонкостінна дуплянка. З дуплянками було простіше кочувати до медоносів, вони набули значного поширення в лісостеповій і степовій зонах України.
Розквіт колодного бджільництва припадає на XVII-XIX ст.
З винайденням видатним українцем Петром Прокоповичем рамкового вулика, колоди і борті почали поступово втрачати свої позиції. Тільки в Поліських лісах і Карпатах вони ще довго противилися прогресу. Та і тут на початку ХХ ст. вони практично зникли. Легкість побудови рамкового вулика, можливість в ньому впливати на розвиток бджолосім’ї і відтак отримання більших медозборів, догляд за бджолами спрощувався – все це сприяло розвитку рамкових вуликів і відходу колодного, бортьового бджільництва в небуття. Поява і, головне, доступність для селянства цукру теж відіграло в цьому процесі чи не важливу роль. І тільки в деяких районах Полісся ще і досі зберігається цей архаїчний промисел.
Одним із таких районів є Овруцький. Тут бортьове бджільництво пережило тисячоліття і не тільки не занепадає, а навпаки останніми роками почався його бурхливий розвиток. Ще років тридцять тому тут тільки старі діди продовжували справу предків, у лісі радше можна було зустріти стару напівзогнилу колоду, чим нову, то зараз в північній частині району лік чисельності колід-бортей іде навіть не на сотні, а на тисячі.
І все нині переплелося: старі діди-бортники з діда-прадіда зі своїми не менш старими колодами-бортями, з багатовіковими звичаями і традиціями і поряд молоді, котрі традицій бортництва не знають, але мають велике бажання тримати бджіл в бортях.