[Статья]: Бджільництво на Овруччині: традиції бортництва

[бігунець]

Є прохання викласти роботу, написану дочкою ( з моєю допомогою) про колодне бджільництво на Овруччині. Буду помаленьку викладати розділи. Нічого не мінятиму, як здавалося, так і буде.

Не стане бджіл – загине людство.
А. Енштейн
ВСТУП

Україна. Одне слово, а так багато в собі містить.
Україна – це древні люди, котрі обживали ці землі багато тисячоліть тому. Це трипільці – чи не найперша землеробська культура світу. Це скіфи, що тисячоліття жили в причорноморських степах. Це сармати, алани, готи… І це слов’яни, котрі на початку першого тисячоліття нової ери вийшли з-під Прип’ятських боліт і заселили сусідні землі.
Україна – це Київська Русь – одна з наймогутніших держав свого часу. Це Запоріжжя з його волелюбним козацтвом. Це… ми з вами, ми, хто любить її, береже і вкладає всі сили і наснагу для її розквіту і величі. Хто своєю щоденною працею творить майбутнє країни.
Сотні професій, і всі потрібні. Вчитель, лікар, хлібороб, будівельник, шахтар… Можна довго вести перелік, можна про кожну написати багато хорошого. Та хочеться розповісти про бджільництво, не сучасне, а давнє бортьове, що досі збереглося в деяких районах нашої Батьківщини, зокрема на Овруччині.
Професія бджоляра древня і до цього часу не втратила своєї актуальності. Династії бджолярів із покоління в покоління передають знання, вміння і традиції пасічникування. Молодь самостійно освоює цю корисну, потрібну професію.
У науково-дослідницькій роботі мова піде про історію бджільництва, насамперед бортництва на Овруччині. Про людей, котрі досі зберігають традиції предків.
Метою дослідження є розкриття нових сторінок історії та традицій бортництва на Поліссі.
Для досягнення поставленої мети визначаємо такі завдання:
 вивчення історії бортництва;
 дослідження традицій бортництва на Овруччині;
 знайомство з династіями бджолярів та сучасним бортним, колодним бджільництвом;
 з'ясування ролі медоносів Поліських лісів.
Об’єктом дослідження є факти історичного минулого бджільництва Овруччини та його традиції, а предметом дослідження виступає трудова діяльність пасічників, їх внесок у справу збереження бортництва.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що сучасне колодне, бортне бджільництво України в тому числі Овруччини практично не вивчене, майже відсутні друковані видання на цю тему. Сподіваємося, що дана робота дасть початок більш детальній науковій праці.
У процесі розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи наукових досліджень: вивчення та аналіз відповідної літератури; інтерв’ювання пасічників, членів їх родин; соціологічне дослідження (дегустація меду); накопичення фактів, їх аналіз та узагальнення.
Історіографії з даного питання не існує. Деякі дані з історії та традицій бортьового бджільництва Овруччини взяті з книги директора Поліського природного заповідника С. М. Жили «Свята земля дерев: історія, звичаї, бортництво, природа», а також зі статей з мережі інтернету. Та більшість даних взята з розповідей бджолярів.
Дана наукова робота може бути корисною для всіх, хто цікавиться історією рідного краю, історією і традиціями бортництва, не байдужий до рідної природи.









Грубо помиляється той, хто думає, що
стародавнє бортне бджільництво у нашій Вітчизні
не було доведене до високого ступеня мистецтва.
М. М. Вітвицький
РОЗДІЛ 1.
ІСТОРІЯ БОРТНИЦТВА НА ПОЛІССІ

Історія бджільництва налічує напевно стільки ж років, як і історія людства. На наскальних малюнках люди кам’яного віку поряд з малюнками полювання на тварин, зображали добування меду. Примітивний спосіб добування меду, коли забиралися всі щільники з медом, а бджіл полишали на погибель, існував на території нинішньої України доволі довго, до середини І тисячоліття нової ери. У деяких місцевостях варварський спосіб добування меду, коли мед у сильних продуктивних сімей відбирався повністю, а бджіл закурювали, зберігався практично до ХХ ст. Проте на Поліссі, зокрема на Овруччині, в місцевостях де бджолу пасічники вважали божою комахою, цей жорстокий метод пасічникування не практикувався.
В минулому територію нашого краю вкривали густі старі ліси. Могутні дуплясті дуби, сосни, осики були не рідкістю. Бджолам було де селитися. З’явився прошарок людей, котрі тільки тим і займалися, що відшукували заселені роями дупла-борті і відбирали мед. Дупла, стінки котрих бджолярі прорубували, щоб дістати мед, ставали не придатними для подальшого заселення. Це в свою чергу призвело до зменшення кількості бджолосімей і добутого меду. Населення ж зростало, зростав і попит на мед і віск. Тоді винахідливі бджолярі придумали закривати прорубані отвори колодочками – «довжами». Тепер пусте дупло-борть наступного року знову міг заселити рій. Коли це сталося невідомо, проте винахід «довжа» був одним із перших найбільших винаходів у бджільництві.
Бортне дерево, дупло якого міг заселити знову і знову рій, стало цінуватися. Володар починає його охороняти, мітить знаком-клеймом, вказує, що це дерево має свого власника. Таких дерев набиралося чимало, бортник присвячував догляду за ними і відбору меду все життя. Передавав у спадок дітям і борті, і знання. Виникали династії бджолярів-бортників.
Населення продовжувало зростати, попит на мед більшав. Тепер він разом з хутром і воском вивозився за кордони землі Древлянської, де теж користувався величезним попитом. Князі стали обкладати борті даниною. Все одно, не дивлячись на чималу данину, борті приносили своїм власникам прибуток. Чисельність бортників зростала, і знову промисел постав перед кризою. Бортних дерев придатних для заселення бджолами не вистачало.
Попит на мед, зростання чисельності бортників, нестача бортних дерев в VII-VIII ст. спричинило чергову революцію в бджільництві – бджолярі навчилися видовбувати в деревах штучні борті. Тепер уже розвиток бджільництва не стримувала кількість дерев з дуплами, штучних бортей можна було зробити чимало.
Зростала кількість бортей, зростала кількість бджіл, і уже в ІХ-Х ст. Київська Русь стала одним із найбільших виробників меду в світі. За кордонами Руської держави великим попитом користувалися віск, мед, медові напої.
Коли відбувся черговий великий винахід у бджільництві, а саме поява колоди точно не відомо. Вважається, що в XVII ст., коли розпочалися масштабні вирубки лісів і знайти придатне для борті дерево стало проблематично. Тоді бджолярі, щоб врятувати борть від знищення, вирубували її зі стовбура і колоду перевозили в безпечне місце, встановлювали на пасіці – очищеній від лісу галявині. І все ж ймовірніше, що колоди – перші вулики на Україні – з’явилися ще в часи Київської Русі. Є свідчення арабського письменника Ібн Даста: «Країна слов’ян – країна рівна і лісиста; у лісах вони живуть. Вони не мають ні виноградників, ні орної землі. Із дерев вони роблять рід кувшинів, в яких знаходиться у них і уль для бджіл і мед бджолиний зберігається» [2]. Ні про полювання, ні про що інше не пише, виходить бджоли в слов’ян були на першому місці. У ті часи колоди розміщувалися на деревах, щоб ласим до меду людям і ведмедям було важче до них дістатися.
У XVII ст. з'явилися чималі пасіки з колод, котрі нараховували сотні, а то і тисячі вуликів. Таку кількість було не реально розмістити на деревах, та і доглядати їх на деревах було важко. А ось колоду на землі дивитися було набагато простіше, одна людина могла легко доглянути сотню і більше бджолосімей. До того ж колоду можна було перевезти возом чи плотом в іншу багатшу на медоноси місцевість. З’явився полегшений варіант колод – тонкостінна дуплянка. З дуплянками було простіше кочувати до медоносів, вони набули значного поширення в лісостеповій і степовій зонах України.
Розквіт колодного бджільництва припадає на XVII-XIX ст.
З винайденням видатним українцем Петром Прокоповичем рамкового вулика, колоди і борті почали поступово втрачати свої позиції. Тільки в Поліських лісах і Карпатах вони ще довго противилися прогресу. Та і тут на початку ХХ ст. вони практично зникли. Легкість побудови рамкового вулика, можливість в ньому впливати на розвиток бджолосім’ї і відтак отримання більших медозборів, догляд за бджолами спрощувався – все це сприяло розвитку рамкових вуликів і відходу колодного, бортьового бджільництва в небуття. Поява і, головне, доступність для селянства цукру теж відіграло в цьому процесі чи не важливу роль. І тільки в деяких районах Полісся ще і досі зберігається цей архаїчний промисел.
Одним із таких районів є Овруцький. Тут бортьове бджільництво пережило тисячоліття і не тільки не занепадає, а навпаки останніми роками почався його бурхливий розвиток. Ще років тридцять тому тут тільки старі діди продовжували справу предків, у лісі радше можна було зустріти стару напівзогнилу колоду, чим нову, то зараз в північній частині району лік чисельності колід-бортей іде навіть не на сотні, а на тисячі.
І все нині переплелося: старі діди-бортники з діда-прадіда зі своїми не менш старими колодами-бортями, з багатовіковими звичаями і традиціями і поряд молоді, котрі традицій бортництва не знають, але мають велике бажання тримати бджіл в бортях.

[torris]

Доповню Васю кількома рядками. Мені доводилося бачити колодного вулика на дереві котрому понад 100років. Мій дід,прадід теж були бджолярами і мали бджіл в колодах. Знали колись люди котри доглядали бджіл і молитви різні до бджіл. Але нажаль все це вже втрачено. Пригадую як покійна бабця росповідала один випадок, коли вона була ще дитиною і гралася з ровесниками незабаром побачила що летить рій а по сусідству жила одинока жінка котра тримала бджіл у вуликах-колодах, вона теж побачила що летить рій і дуже швидко побігла в хату а дітям стало цікаво що ж робитиме жінка. Коли ми забігли за нею-розказувала бабуся вона стояла біля печі і якусь молитву промовляла в пічний димар. Коли ж діти вибігли з хати- то побачили що рій котрий вже пролетів садибу тієї тітки став повертатися і сідати на сливу в її саду. Ось так воно було- не зовсім і примітивно....

[бігунець]

Продовжу викладати роботу.

На Поліссі, в єдиному регіоні Європи, збереглися
древні пасічницькі династії, які ведуть свій родовід
з княжих часів і неолітичних мисливців шукачів меду.
С. М. Жила
РОЗДІЛ 2.
БОРТНИКИ З ДІДА-ПРАДІДА

Овруцький район – один з небагатьох районів України, де до наших часів збереглося прадавнє бортництво. Тут куди не поїдеш лісом – обов’язково натрапиш на розташовану в гілках дерев колоду-борть. Коли ж уважніше придивишся, помітиш і маленьких працьовитих її мешканців.
Нині вже не часто побачиш колоду-стояк [дод. А], що стоїть у гілках дерева вертикально. Минули часи, коли ліси Овруччини були багаті на медодаї, особливо на основний медонос лісів – верес. Вересовища старіють, мало дають нектару, і тільки вирубка лісу чи лісова пожежа може омолодити рослину. Колись сприяло омолодженню випасання худоби на вересах, тепер худоби в лісі не побачиш. І до того ж потепління клімату викликало літні засухи, що теж негативно позначилось на медозборах. Бджоли нектар кладуть насамперед у верхній частині гнізда і так поступово заповнюють його до низу, тож у стояках тепер рідко можна взяти хороший мед. Молоді бджолярі стали встановлювати колоди горизонтально – вулик-лежак [дод. А]. Стояки нині мають практично одні старі пасічники, котрі їх витягували на дерево ще років 50 тому. А може ще їхні батьки до війни. Чи діди століття тому.
Бортники з діда-прадіда. Хто знає скільки років нараховують їх пасічні династії. Чи століття? Чи декілька століть? Чи їх предки ще в часи Русі доглядали бджіл. Побачиш старого бджоляра біля ввульов – одна з народних назв колоди борті – і здається потрапив у минуле. Неспішною ходою обходять вони свої угіддя, досвідченим оком оглядають колоди, оцінюють по льоту бджіл стан сімей. А коли вже медозбір – підійдуть до дерева, перехрестяться, прокажуть про себе молитву і тільки тоді по острозі – довгій сукуватій жердині – підіймаються на дерево. І далі без поспіху кріплять до галузи вище колоди лезиво – міцний широкий ремінь – всідаються на дощечці на цьому ремні і приступають до огляду [дод. Г]. Дивишся на них і ніби переносишся на сотні років назад і стаєш свідком таїнства, поезії пасічникування.
Андросовичі, Вороб’ї, Гриби, Кикли, Кудрі, Куліші, Лінкевичі, Рослики… Що поєднує цих людей, відмінних не тільки прізвищами, а й характерами? Любов до бджіл. Вони не говіркі і тільки, коли мова заходить про бджіл, оживають. Познайомимося з ними.
Андросович Адам Тітович на жаль уже покинув нас, але ті, хто його знав ніколи не забудуть цього життєрадісного дідуся, котрий пересипав свої розповіді влучними дотепами, половицями і приказками. «Завів бджіл, - розповідав він, - ще зовсім молодим, відразу по війні. Все було спалене, їсти нічого, треба було якось виживати. Ну і бджоли допомогли. Важко було. І на роботу в колгосп, і дома роботи хватало по господарству, і до бджіл тре встигнути. Бджіл водити – не в холодку лежати. Але ж якось справлявся. Турбота про бджіл віддячувалася осінню, коли брав мед. А меду в ті роки було багато, не те, що зараз. Спалені ліси вкривали вересові килими. Тут казали, що знаю таємні слова, щоб бджоли велися, мед носили. Звідки? Ніхто мене такому не вчив. Головне що? Поставити вулля правильно. Коли встановиш на здорове, розлоге гіллясте дерево, віти якого всіяні шишками, чи жолудями – завжди будеш з медом. І не тре ніяких таємних слів».
Микола Кудря і його син Василь мають унікальну пасіку, котра налічувала в окремі роки більше сотні заселених бджолами колод. Іноді вони й самі не знали, скільки на даний момент сімей бджіл живе в їх колодах. Одні гинуть, злітають, інші заселяють. «А шо там тре знати, шоб пчол мати? Тут, головне, бажання шоб було. І вставати й лягати разом з сонцем. І робити, робити, тоді й матимеш».
Іван Йосипович Воробей. Пасіка з двох десятків сімей в колодах. Ще стільки ж пустих колод, здебільшого старезних, що доживають-догнивають свій вік високо на деревах. «Діда свого не пам’ятаю, - розповідав він, - в 37-му його арештували. Але зі слів батька, то й дід, і прадід, і прапрадід, і ще далі в роду доглядали бджіл. Від Словечно до Мільчи по ярах, а здебільшого по лісу були розкидані колоди. Тепер не те, що колод, а й дерев уже тих нема, де вони стояли.
По війні багато хто завів бджіл у колодах. Але за рік-два покинули. Нелегка то праця біля пчол ходити. Ну а я без них не можу. Уже ноги не ті, що раніше, не пройду в день зо три десятки кілометрів, щоб тільки подивитися, чи не сіли рої. Та й на дерево важко забратися, колись молодшим намагався по вище витягти, а нині… Та щоб там не було все’дно буду бджіл доглядати. Не уявляю свого життя без них. Жаль, що нема кому передати пасіку, знання».
Рудницький Микола Кузьмич має 70 колод-бортей, з яких більше 30-ти з бджолами. «От які зараз медозбори? Кіло - два, хай п’ять візьмеш, то й добре. А раніше подивишся дві колоди, забереш мед, то й до села не донесеш. А роблю біля бджіл як раніше, ще як дід з батьком вчили. Та не той уже взяток пішов, не той…».
На жаль, деякі старі династії бортників згасають. Бджолярам нема кому передати свої знання. Чи діти й онуки не хочуть доглядати бджіл. І таке буває. Та народжуються нові династії. Вони ще молоді, не можуть похвалитися багатовіковими традиціями, але в них є майбутнє.

[бігунець]

Бортництво на Поліссі – це не просто заняття. Воно
виокремилося в самостійний суспільний пласт
людського життя.
С. М. Жила
РОЗДІЛ 3.
ВІД КОЛОДИ ДО БОРТІ НА ДЕРЕВІ

Ще століття тому на території Овруччини, особливо в її північній частині росли могучі старі ліси. В тих лісах легко було знайти старе дуплисте дерево на колоди. Особливо цінувалася сосна з напівзгнилою (ситьовою) серцевиною. В такій і дупло видовбати не важко і бджолам затишніше жити.
Дерево зазвичай зрізалося пізно восени, коли рух живиці практично припинявся, така деревина міцніша і менше пошкоджувалася шкідниками. З одного стовбура виходило 3-5 колод на борті довжиною в 1.3-1.5 метра. Колоду окорували, давали час підсохнути, полежати хоча б до весни і тоді приступали до видовбування дупла-борті. Традиційні розміри: 2 п’яді – 40 см – низ, 3 п’яді – 50-60см – отвір через який доглядають бджіл, чистять вулик, беруть мед. Ширина довжа на долоню – 11-13 см, ще 3 п’яді – «голова». Ці розміри не є чимось сталим, бувають колоди, в яких отвір довж займає 4 п’яді, а низ 1, буває що отвір розміщують посередині. Посередині зазвичай робили, коли борть видовбували через самий отвір, як колись в стовбурі дерева. Цей спосіб трудоємкий, займав не одну неділю важкої праці пішнею.
Щоб полегшити видовбування дупла, бортники робили в «голові» квадратний отвір, так званий «осух». Після роботи його закривали колодочкою. В такий спосіб колоду вже можна було зробити за тиждень.
З появою бензопил, робота полегшилася в рази. Тепер вправний майстер може вирізати середину, почистити пішнею стінки, забити отвори колодочками за 1-2 дні [дод. Б].
Ще в лісі можна зустріти колоди-борті зроблені з розпиленої пополам деревини. Серцевину вибирали, потім колоди з’єднували з допомогою обручів. Такий спосіб не прижився. Як і не прижилася рамкова чи лінійна колода. У рамковій колоді бджоли настільки сильно прикріплюють рамки до стінок, що їх практично неможливо вийняти. А в лінійній - бджоли не завжди орієнтуються на лінійки-рейки зі смужками вощини, а будують стільники, як заманеться.
Дупло вирізали-видовбали, отвори зверху-низу закрили колодочками товщиною в 10 см, збоку плашкою-довжею, а поверх неї ще й дошку-сніт прикріпили для кращого захисту від дятлів, синиць, куниць. Довж – це найуразливіше місце колоди. Збоку, десь на рівні верхнього краю довжа, роблять льоток. Колись його робили круглим, тепер щілинним, просто прорізають стінку бензопилою.
Колода зроблена. Тепер шукаємо дерево для встановлення.
Не кожне дерево рій вибере собі для місця майбутнього проживання. В гущавині лісу серед однакових схожих дерев бджоли рідко заселять колоду. Але вже якщо дерево виділяється серед інших висотою, товщиною, могутньою кроною і розлогими вітами – можливість заселення рою в колоду на цьому дереві збільшується. Ще краще бджоли заселять колоду на окраїні галявини. І щоб поруч була водойма. Одиноке дерево серед поляни майже завжди привертає увагу бджіл. Чому майже? Іноді і місце ніби вибране гарне, сосна чи дуб здорові, могутні, привертають увагу, а рій оминає це дерево стороною. Тож є думка, що бджоли при виборі місця для житла, звертають увагу на геопатологічні зони. Бортнику слід звертати увагу при виборі місця для встановлення колоди навіть на поведінку комах. Коли ті в’ються навколо дерева, коли поряд багато мурашників – бджоли-розвідниці обов’язково звернуть увагу на цю місцину. Мурах же бджоли не бояться, успішно з ними борються.
Колись, щоб витягти колоду на дерево, бортник піднімався вище місця, де стоятиме колода і кріпив там велике дерев’яне колесо-кодолу. Цим колесом він поволі піднімав колоду на дерево. Помічник з допомогою мотузки керував підйомом. Ще одна людина чекала на місці встановлення, щоб прикріпити колоду до дерева. Іноді важкі колоди піднімали 2-3 колесами.
Нині витягування проводиться з допомогою ручної лебідки [дод. Б] і блока. Пасічник сам керує підйомом, встановлює і кріпить колоду[дод. Б], як вважає за краще, а помічник працює біля лебідки.
Також зараз піднімають колоди на дерево при допомозі тракторів.
Зробити і витягти колоду на дерево – важка фізична робота. Але вона нівелюється радістю від заселення колоди роєм.

[бігунець]

Дика бортна бджола протягом тисячоліть щасливо
витримала жорстку боротьбу за існування в суворих
умовах клімату.
Г. Кожевников.
РОЗДІЛ 4.
ПРИМАНЮВАННЯ РОЇВ ДО КОЛОДИ

Бортьове бджільництво екстенсивне. Людина робить вулика, витягує його на дерево і… практично все. Вся її робота після заселення роєм колоди – це двійко разів на рік піднятися на дерево: весною очистити борть від підмору, підрізати соти, коли потреба, а осінню взяти лишки меду. Ніяких методів і технологій утримання не практикується, навіть з таким не бажаним явищем, як роїння, не борються. Навпаки, радіють, коли виходить рій, буде заселено більше колод-бортей, буде більше меду.
В новий вулик слід приманити рій. А ще пропаде сім’я бджіл взимку, вулик треба почистити і теж приманити нову бджолосім’ю. Тоді теж пасічник мав приїхати до дерева, вилізти до колоди і «потворити» її. Зазвичай «творення» проходило на самому початку ройової пори – в першій декаді травня.
Щоб «затворити» колоду, пасічник брав кусочки старих щільників, прикріплював їх до «сноз» - тонких паличок з загостреними кінцями, трошки більших за ширину дупла, слідкуючи, щоб комірки стільників «дивилися» вгору. Ці «снози» кріпляться в «голові» колоди. Внизу ж, щоб перебити можливі неприємні запахи, а також з метою дезінфекції, клали пучки гілок багна болотяного, перед тим натерши їм стінки колоди. Запах багна в поєднанні з запахом «творива» збільшував ймовірність заселення роєм колоди. Зрідка замість багна кладуть гілочки вільхи чи берези. Підвісивши щільники і натерши колоду, пасічник збризкував останню «творивом» - спеціальною ситою для приманки роїв [дод. В].
Кожен пасічник має свій секрет виготовлення сити і не радо ділиться її рецептом. Все ж ті рецепти практично ідентичні, можуть дещо відрізнятися за вмістом інгредієнтів. Найпоширеніше «твориво» - вода, що залишилася після витопки воску – воскодавник. В ту воду можна додати гілочку меліси чи м’яти. Ще просте і добре для приманки роїв «твориво» робиться з розвареного в кип’ячій воді темного щільника з залишками меду, перги. У воду в кінці кип’ятіння добавляється гілочка м’яти. За декілька днів ця сита почне бродити, тоді її найкраще використовувати. Уже за годину бджоли знаходять джерело запаху.
Існують «творива» зроблені на березовому соку, або на варенні.
Знайдена бджолами-розвідницями колода не обов’язково заселяється роєм. Іноді бджоли знаходять краще, на їх думку, житло. Або ж запах від колоди не сподобався. Або… Бджоляреві слід ці «або» звести до мінімуму.
Вміння приманити рій до колоди відіграє велику роль в колодному бджільництві. Без бджіл колода – просто дерев’яний чурбак на дереві, на виготовлення і встановлення якого потрачено чимало сил.

[бігунець]

Цінна риса бортників – відстоювання
своєї системи утримання бджіл.
С. М. Жила
РОЗДІЛ 5.
ПАСІЧНИЙ РЕМАНЕНТ

Відходять в минуле часи, коли бортники витягували свою колоду на висоту 10-15 метрів і обрізували практично все гілля навколо стовбура. Тільки фізична сила і кмітливість дозволяли бджоляру спочатку острогою, а затим тримаючись за залишки сучків на товстелезному дереві піднятися до борті. Та й на цьому не слід було розслаблятися. Треба було ще перекинути через гілку вище борті ремінь лезива, закріпити його, всістися на вузькій дощечці – лавці, - і все це не рідко в 10-12 метрах від землі, - і тільки тоді приступати до огляду борті, підрізування меду…
Острога, лезиво, борть… Скільки років-віків цим словам. А й до нині ними користуються в поліській глибинці.
«Борть» - дупло. Колись так називали дупла, затим штучні дупла для бджіл, а зараз часто називають витягнуту на дерево колоду [дод. Г].
«П’ятка» - низ колоди.
«Голова» - верх колоди.
«Осух» - колодочка, котрою закривається квадратний отвір в «голові», зроблений під час виготовлення колоди для полегшення робіт.
«Довж» - дерев’яна плашка, якою закривається отвір в боку колоди, через котрий оглядають бджіл, чистять колоду, дістають мед.
«Сніт – дошка, яка прикриває собою «довжа».
«Око» - льоток. Колись льотки робились круглі, навколо них ще робилось заглиблення квадратне, або ж трикутне. Нині льотки роблять здебільшого щілинні, просто вирізають бензопилою.
«Сноза» - дерев’яні кілки в середині колоди для підтримування щільників. Їх було два великі, котрі розміщувалися навхрест і декілька тонких, які загостреними кінцями впиралися в стінки. Використовувалися в колодах-стояках.
«Острога» - сукувата, чи з вирізаними заглибленнями жердина, по якій бортник збирається на дерево [дод. Г].
«Лезиво» - широкий ремінь з дощечкою, на якій бортник сидить, коли оглядає колоду. На ньому ж він спускається з дерева [дод. Г].
«Куріль» - щепа, відрізок стовбура здебільшого крушини, один край якого розщеплюється на частини, кладеться у полум’я. Вогонь потім збивається, а «куріль» використовували замість димаря.
«Стойло» - дерево придатне для витягування колоди [дод. Г]. Стойло має свого «власника».
«Пішня», ще «плешня» - залізне долото різних конфігурацій з важкою довгою дерев’яною ручкою. Використовували при виготовленні колод.

[torris]

Сообщение от бігунець

«Осух» - колодочка, котрою закривається квадратний отвір в «голові», зроблений під час виготовлення колоди для полегшення робіт

Я весь час чув що старі бортники називали ту колодочку "Забойок"

Сообщение от бігунець

«Куріль» - щепа, відрізок стовбура здебільшого крушини, один край якого розщеплюється на частини, кладеться у полум’я

стосовно куріля то старі бортники з с Тхорин, показували що користуються просто тряпкою(не синтетичною) просту ляну тканину скручуют в болванку, товщиною 5-6см, потім підпалюють і тушать- теж добре димить. А коли огляд колоди закінчили і треба переїзжати до іншої то димлячу частину відрубували сикирею, потім залишок знову підпалювали і користувалися далі.

[бігунець]

Древні обереги, заговори, молитви в бортництві
безперечно існували, але вони передавалися майже
виключно по родовій лінії.
С. М. Жила

РОЗДІЛ 6.
ОБЕРЕГИ, ЗАГОВОРИ І МОЛИТВИ В БОРТНИЦТВІ

Протягом віків створилась самобутня культура і традиції в бортництві. Це став нібито свій окремий світ в світі людей. Сторонніх приймали до цього світу неохоче, і не один рік ти міг успішно займатися бортництвом, доки з тобою починали рахуватися, розповідати про свою пасіку. Але існувала одна тема, про що тобі ніколи не розкажуть – про заговори, молитви і обереги в бортництві. Їх передавали тільки в своєму роду від батька до сина. На жаль за останнє століття разом з відходом в минуле древніх пасічницьких династій зникали й унікальні здобутки. Старі пасічники на прохання поділитися знаннями, здебільшого відмахуються: «Та нічого такого не знаю. Мо колись воно й було, та ніхто мене не вчив. Ото й всього, що перехрещусь та попрошу в Бога допомоги і мені і бджолам, щоб не боліли й медували».
І все ж то в одному, то в іншому місці проскакують тексти древніх бортницьких молитв і заговорів. Наведемо їх в роботі.
Підійшовши до бджіл просять у Бога: «Дай, Боже, шоб пчолки носили мед густий, а сот шоб був товстий. Шоб меду хватало і пчолі лютую зиму пережить, і хазяїну на пропітніє-увеселеніє. Шоб дощі мед – божу росу – не змивали з кветок. Шоб недугі – болезні разниє – у поли не приключились. Шоб пчолки не ленувалися мед носити. Шоб гречки добре родили, да шоб круха, вереса добре медили. Амінь» [3 - 36].
Щоб бджоли не загинули, носили багато меду, на пасіці слід поставити оберіг. Читають молитву, підходячи до кожного вулика: «Дав Бог бджолу не для погибелі, а для радості, малим дітям на слабості. Щоб їм добре у мене жилося, щоб багато меду у мене велося. Амінь. Амінь. Амінь» [3 - 36].
Заговір, щоб посадити бджіл до вулика: «Бджоли рояться, бджоли плодяться, бджоли смиряться. Стану я на воск проти дальньої сторони і почую шум і гудіння бджіл. Беру я бджолу роя, гляжу і сажаю у вулик. Не я тебе сажаю, сажають ясні зірки, світлий місяць, ясне сонечко. Сажаю тебе, укорочую. Ти, бджола, роїся (називається прізвище господаря бджіл) на вулика сідай. Замикаю я тебе, матко, всі дороги, ключом, замком. І кидаю ключі в океан-море, під зелений кущ. А в зеленому кущі сидить всім маткам матка старшая, держить жало, жалить непокірних бджіл. А будете не коритися моїм словам, пошлю я вас в океан-море, під зелений кущ, де сидить матка, всім маткам матка старша. І буде за вашу непокору жалить вас жалами. Слово моє крепкоє. Амінь» [3 - 36].
Заговір, щоб бути з медом (читають по весні на вулик, коли починають роїтися бджоли): «В церкві небесній стоїть стіл хрустальний, на столі шлюбна чаша стоїть, в цій чаші мед налитий. Хто б його не пив, до дна не допиває, мед в чаші не убуває, а більше ще прибуває. Так би і в мої вулики мед бджоли носили. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь» [3 - 37].
Старий бортник Рудницький Микола Кузьмич радить: « В ночи до Обретення треба дуже рано встат, до сход сонца. Перехрестится три рази і сказат: «Хай седают, де треба. І роє обязательно сядут».
Напевно заговори і молитви відіграють здебільшого психологічний аспект, ніж допомагають в ловлі роїв, оберіганні їх від злодіїв і догляді за бджолами. Як казав колись Адам Титович Андросович: «Ти хоч всю ноч ході кругом дерева і читай молитву, проти злодія вона навряд чи поможе». І все ж молитви жили віками, не вмирали. Пошук заговорів і молитов, дослідження їх впливу на бджільництво – чекає ще на свого дослідника.

[ДобровоЛ]

Цікава робота. Але чи потрібне бортництво зараз?

[torris]

ДобровоЛ, потрібно лише тим кому потрібно
звичайно бортництво не має промислового значення і тримається лише на ентузіастах таких як Вася.