Показать сообщение отдельно
Старый 16.02.2013, 21:13  
Димас
Администратор
 
Аватар для Димас
 
Регистрация: 12.03.2011
Пчелостаж: 17
Пчелосемей: ?
Ульи: Лежак, дадан, рут
Адрес: Україна, Запорізька обл.
Сообщений: 24,431
Сказал(а) спасибо: 10,106
Поблагодарили 48,039 раз(а) в 10,470 сообщениях
Сказал (а) "Не согласен!": 79
Сказали "Не согласен!" 262 раз(а) в 232 сообщениях
Файловый архив: 66
Закачек: 6
Вес репутации: 6260
Димас отключил(а) отображение уровня репутации
По умолчанию Re: Бэкфаст порода пчел

Для общего развития выкладываю статью из журнала "Пасечник" №12(105) декабрь 2012 г

Бакфаст в степах України,
або Чим наші пасічники відрізняються від всіх інших?


Проте одразу зауважимо, що така окремішність у вчинках і переконаннях стосується не всіх українських пасічників. Бо переважна їх більшість все-таки зважено підходить до такого надзвичайно важливого питання, як вибір породи бджіл для утримання, і розуміє, до чого може призвести безконтрольне їх районування. Тому й звернувся до редакції «Пасічника» мешканець міста Єнакієве Донецької області Григорій Іллюк, котрого не¬покоїть той факт, що на Донеччині та Дніпропетровщині розгорнута ціла кампанія з продажу маток бакфастських бджіл. І можна зрозуміти його стурбованість, бо ж утримання бакфаста на десятку-другому пасік може завдати непоправної шкоди генофонду місцевих порід, які вже й так постраждали від змішування із бджолами, завезеними у різні роки на територію України.
НАРОДЖЕННЯ «МОНАШОК» АДАМА
Своєю появою на світ Божий бакфастська бджола має завдячувати загадковій «хворобі острова Уайт», що пізніше була ідентифікована як акарапідоз, або трахейному кліщу, який на початку XX століття знищив 90 відсотків місцевої англійської бджоли, і Карлу Керхле, котрий більш відомий як монах з абатства Бакфаст в Англії брат Адам. Саме йому через фізичну слабкість було доручено наглядати за пасікою бенедиктинського монастиря Сент-Марі (Девон¬шир в Південній Англії). Намагаючись у першу чергу знайти спосіб порятунку тих бджіл, які вціліли на монастирській пасіці, він аж ніяк не підозрював, що результати його наполегливих зусиль через сто років вплинуть на розвиток всього європейського бджільництва. Син сільського мірошника з Німеччини, котрий пішов до монастиря за наполяганням матері, Карл мав ті якості і природні задатки дослідника-експериментатора, які виявилися вирішальними для створення нової породи бджіл.
Аби пасіка святої обителі не перестала існувати взагалі, її спорожнілі вулики поповнювалися бджолами, завезеними з Франції та північної Італії. Ось тут і проявилися здібності брата Адама як дуже уважного і спостережливого пасічника. Він несподівано навіть для себе з'ясував, що нащадки італійської бджоли і трутнів місцевих темних бджіл після деякого від¬бору виявилися стійкими до трахейного кліща. Таким чином
він знайшов вирішення питання загибелі бджіл від акарапідозу. Але виникла інша проблема — гібрид виявився надзвичайно агресивним і брат Адам, ознайомившись із працями професора Армбрустера, опублікованими у книзі «Посібник із розведення бджіл», у якій обґрунтовувалися можливості селекції бджіл на основі теорії Менделя, став шукати спосіб, аби зробити своїх «монашок», як стали називати його дітище, більш добродуш¬ними.
Підшукуючи менш агресивні породи бджіл, брат Адам побував у багатьох країнах Європи, Африки і Близького Сходу, написавши після своїх тривалих подорожей книгу під назвою «У пошуках найкращих бджіл». Врешті-решт він зупинився на грецькій і турецькій породах. Після десяти років селекції і жорсткого відбору маток (лише дві із сотні з потрібними якостями), він нарешті отримав гібрид, який був і стійким проти трахейного кліща, і не дуже роївся, і не виявляв надмірної агресивності. Тобто, бджоли мали саме ті якості, яких брат Адам від них і добивався. А зниження прополюсування стало результатом схрещення бакфастської бджоли з єгипетською породою. Ось від такого складного комбінування різних порід і рас нарешті і з'явилася нова бджола, яку почали на початку 70-х років минулого століття вивозити за межі Британських островів в інші європейські країни. Хоча сам брат Адам наголошував, що бакфастська бджола найкраще пристосована саме для проживання у вологих умовах Британських островів. Отож від безконтрольного завезення різноманітних порід і рас бджіл найбільше постраждали пасіки Західної Європи, хоча й в Україні тепер майже не залишилося бджіл, які б не мали в собі ознак тих чи інших чужинок.
ПОРОДНИЙ ХАОС У НІМЕЧЧИНІ
А яскравим свідченням того, як можуть розвиватися події, коли на одній території змішуються різні породи, може слугувати Німеччина. Чому за приклад беремо саме цю країну? А лише тому, що у німецькій бджільницькій галузі вже проведені детальні дослідження цього явища і зроблені необхідні висновки.
Експансія чужиноку Німеччині розпочалася у 1852 році, коли на її землях вперше з'явилися італійки. Приблизно в той же час почалося й завезення «каринт-ських селянських вуликів». Результати змішування місцевих порід із завезеними, німецькі пасічники відчули дуже швидко. За свідченням Ханса Руттнера, «недоброякісний конгломерат різних рас характеризувався перш за все агресивністю, підвищеною рійливістю і неспокійною поведінкою у вулику».
Але рішуче противитися цьому майже безконтрольному процесові загибелі місцевих порід почали швейцарські пасічники. Ще у 1900 році члени товариства «Швейцарського племінного розведення» прийняли рішення тримати на своїх пасіках тільки аборигенних темних бджіл. Але процеси гібридизації на той час пішли так далеко, що в результаті їхніх зусиль вдалося не стільки зберегти місцеву породу, скільки вивести дуже чорну породу бджіл (нігра), яка мала всі ознаки гібриду.
У Німеччині з 1930 року бджолярі отримали можливість утримувати на своїх пасіках карніку і тут же кинулися розводити цю породу. Як результат місцева темна бджола зникла уже до 1950 року. Принаймні той же Хане Руттнер спочатку у віддаленій долині Ціллера зумів розшукати лише одну лінію темної бджоли (тепер це відселекціонована Браунельс), а пізніше в Хальденслебені під Магдебургом ще штам Кох, який нині уже зник назавжди. Так і «коричнева» німецька бджола вимерла, не залишивши навіть надії колись відтворити її хоч би й у частковому вигляді.
І відбувалися ці події лише тому, що до місцевих бджіл пасічники ставилися зверхньо, вважаючи їх неповноцінними. А між тим саме місцеві раси фор-мувалися мільйонами років і саме вони найкраще пристосувалися і до природних умов, і до кормової бази.
Породний хаос у Німеччині та в Австрії, у якому перемішалися темні німецькі бджоли, країнки, італійки, нігри та кіпрські бджоли, призвів до того, що відносним переможцем із найменшими втратами з нього вийшли тільки країнки. А розведення карніки місцевим бджолярам вдалося тільки тому, що збере¬глося кілька її чистих ліній. Підтримувати ж чистоту цих ліній вдається лише завдяки селекціонерам, які стали працювати за принципом чистопородного розведення всередині географічної раси, розробленим професором Г. Гьотце. Для цього були організовані місця збору трутнів для багаторазового спарювання маток та введене інструментальне осіменіння. І пункти ці суворо контролюються. До того ж проводиться і екстер'єрна оцінка потомства, отриманого на цих пунктах.
І ось коли породна ситуація більш-менш стабілізувалася, на німецькому горизонті з'явився бакфаст зі своїм дуже багатим набором властивостей, взятих у багатьох порід. І хоч таке вторгнення відбулося уже півстоліття тому, за словами X. Руттнера, й досі немає досліджень, які б дали вичерпну відповідь на запитання, як «монашки» вплинули на загальний стан німецького бджільництва.
ПРОБЛЕМА
ТРЕТЬОГО ПОКОЛІННЯ
Та якщо у Німеччині вже про-аналізовано причини і наслідки породного хаосу ХІХ-ХХ століть, то в Україні цим питанням ґрунтовно, здається, ніхто й не займався. Хоча у рамках підготовки плану породного районування бджіл, таки були спроби спрогнозувати негативний вплив тих порід, які потрапляли до нас з інших кліматичних зон, на популяції місцевих бджіл зокрема і на рослинний світ загалом. Та й план породного районування передбачає розведення на тери-торії України лише трьох порід бджіл — карпаток, української степової і полісянок. Всі інші породи чи раси завозяться неза-конно, і такі дії мали б каратися у відповідності до законодавства.
Однак частина пасічників ігно-рує цей обов'язковий до виконання документ, ставлячи під загрозу не лише свої пасіки, але й бджільництво України загалом. Свого часу європейські бджо¬лярі відмовилися від спокусливої ідеї завезти на континент ще й африканських бджіл, яких не вражає кліщ варроа. Вирішальним фактором у такому рішенні стало побоювання, що разом із африканками можна отримати у Європі ще й якусь досі невідому хворобу, проти руйнівної дії якої кліщ варроа виглядатиме дитячою забавкою.
Яку хворобу можна отримати в Україні від завезення контрабандним шляхом маток бакфаста, «породні експериментатори», схоже, не замислюються, спокусившись лише розрекламованими позитивними якостями «монашок». І на перший погляд вони справді привабливі: матки бакфаста більшого розміру, відкладають вони більші яйця, з яких лише через 19 діб виходять сильніші робочі бджоли, що мають довшу тривалість життя. Та й медоносність їхня значно вища за аборигенні породи і рійливість нижча. Щоправда, зимою вони споживають значно більше корму.
Ось тільки генотип бакфаста співпадає з генотипом української степової бджоли. І досі ніхто із вчених не проводив експериментів для встановлення результатів схрещення таких генетично близьких порід, якими є бакфаст і українська степова.
Проте є результати систематичних спостережень за гібридними лініями Ханса Руттнера, який виявив, що «високу продуктивність міжпородних гібридів можна отримати тільки у першому поколінні. Уже в третьому поколінні середня продуктивність регулярно стає нижчою, ніж у вихідної лінії... На перспективу гібридних маток можна отримати тільки на спеціалізованих(!) селекційних станціях, які мають можливості чистого розведення висхідних ліній». Запитується, де ж це у нас є нині такі спеціалізовані станції? Немає! То що ж виходить, що тепер залежатимемо не тільки від імпортних лікарських препаратів, але й від німецьких чи англійських маток? І на це запитання свого часу дав відповідь уже згадуваний Руттнер: «Одне можна сказати із впевненістю: в одній і тій же області не можна утримувати поряд бджіл двох порід. Якщо після ретельної перевірки стало зрозуміло, що якась інша порода краща за місцеву, вся область повинна переходити на розведення нових бджіл». Саме так свого часу було проведено повну заміну однієї породи на іншу на ізраїльських пасіках. Але для цього там проводилися спеціальні дослідження, які показали, що заміна місцевих агресивних і малопродуктивних палестинських бджіл не призведе до екологічного лиха. І тільки після цього у тисячах бджолосімей провели планомірну заміну маток.
А що ж стосується гібридів бакфаста із місцевими породами бджіл, то у першу чергу з'ясувалося, що уже з другого покоління вони втрачають свою миролюбність і стають такими агресивними, що до вулика інакше як у ватних штанях та фуфайці й не підходь. Про це, зокрема, говорилося на V Міжнародному з'їзді «Пчеловод-инфо-2012», який проходив 1-2 вересня 2012 року у кримському таборі Гірський. І така особливість міжпородних гібридів виявляється не лише при схрещуванні бакфаста з іншими породами. Руттнер стверджує, що це загальна тенденція і проявляється вона навіть якщо «... схрещуються виключно миролюбні породи».
Та агресивність гібридів, то тільки явна їхня негативна ознака, яку неможливо не помітити неозброєним оком, бо ж ужалення не минають безслідно навіть для дуже засліплених власними нав'язливими ідеями пасічників. Які ж іще можуть проявитися «селекційні» сюрпризи, зараз не скаже ніхто. Але сумніву у тому, що вони обов'язково будуть, також не повинно бути ні в кого.
Але це тільки частина проблеми. Бо ж у Західній Європі у бакфаста вже давно є три різновиди, які мають ранній, середній і пізній вихід розплоду, тобто, орієнтовані на різні типи медоносних рослин. Які ж саме різновиди потрапляють на українські пасіки, навіть продавці маток не завжди про це знають. От і виходить, що купуючи «чисто-продних» бакфастів виведених десь на Хмельниччині чи під Дніпропетровськом, пасічник опиняється в майже анекдотичній ситуації, коли покупець запитує:
— Це ви маток якої породи продаєте?
На що продавець йому зі знанням справи відповідає:
— А це залежить від того, яких ви хочете купити...
Справджуються і побою¬вання, що разом із безконтрольним завезенням різних порід бджіл українські пасіки можуть отримати ще й якесь нове захворювання бджіл. Так, на думку завідувача лабораторії вивчення хвороб бджіл Національного наукового центру Інститут експериментальної і клінічної вете¬ринарної медицини, кандидата ветеринарних наук Ірини Маслій, в Україні вже проявляються ознаки ноземи церана. Як ця хвороба азіатських бджіл потрапила у наші краї, не важко здогадатися. Адже без належної протидії завезенню на територію України різних екзотичних бджіл ми невдовзі матимемо повний набір усіх хвороб, які тільки існують на сьогодні у світі. Сподіватися, що цим процесам завадить ветеринарна служба, на жаль, не доводиться. Отож і виходить, що протидіяти цьому лихові можуть лише самі пасічники, не піддаючись на короткочасну вигоду від нових порід бджіл, а наполегливо відбираючи найпродуктивніших маток на своїх пасіках.
Г. БОДНАРЧУК, кандидат сільськогосподарських наук.
Димас вне форума   Ответить с цитированием
31 пользователя(ей) сказали cпасибо:
19Влад69 (01.12.2014), Arcadie Burla (20.01.2014), beekeeper (20.02.2013), ELIGIT (Алекша) (04.01.2016), oleh.mashlij (03.07.2013), PanGrizli (02.04.2017), petrovandreyaleks (17.08.2013), Romun (17.02.2013), sage (20.03.2016), stolyar68 (16.02.2013), teslja (17.02.2013), Vadim1974 (17.02.2013), Voblin_UA (11.06.2013), vodolej (20.02.2013), xalik (07.01.2016), zelya343 (17.11.2016), Александр Пахомов (17.02.2013), боров (09.01.2016), вадим.к (05.05.2013), верес (07.12.2014), Владислав (16.02.2013), Евгений.Т. (06.12.2013), Игорь Харьков (17.02.2016), Лиска (19.02.2013), Марина Чмель (15.10.2015), Медян (22.07.2016), Пчелопас (13.01.2017), Санёк38 (22.07.2013), Сергей Луганский (07.03.2014), сократ (06.05.2015), Тавр (17.02.2013)
2 пользователя(ей) сказали "Не согласен!" - за это сообщение:
ВАДОС. (04.11.2015), Паланочка (17.12.2014)