[бігунець]

Дочь перебирала старые бумаги, что накопились за годы. Нашла мое стихотворение десятилетней давности. Вспомнил, пришла соседка-учительница и попросила для какого-то вечера, посвященного Второй мировой. Да, тогда я мог не только о пчелах думать, мог и стихотворение "нашкрябать". Хорошее или нет, судить Вам.

Там, де тиха річка вдалину біжить,
На високій кручі пам"ятник стоїть:
У руках тримає важкий автомат
Молодий, веселий партизан-солдат.

Вітер обвіває, сонце золотить,
Снігом замітає, а він все стоїть.
Стоїть і не бачить, як у дощ і сніг
Стара мати плаче біля його ніг:

"Синку мій єдиний, сонечко ясне,
Прийди хоч на хвилину, обійми мене.
Хочу, як в дитинстві тебе колисать
І на сон прийдешній казку разказать.

Синку мій єдиний, сонечко ясне,
Боронив від лютих ворогів мене,
Захищав Вітчизну, захищав свій край,
Кажуть, ти загинув, не повірю - знай!

Ні, ти не загинув, не повірю я,
Ти перетворився, синку, в журавля.
В небі пролітаєш, тиху піснь ведеш,
Сповіщаєш, щоб чекали, що колись прийдеш.

І щоб там не сталось, доки сила є,
Буду я чекати, серденько моє,
Буду слухать, як курличуть сумно журавлі,
Буду жити... Доки жива, то живий і ти".

Роки пролітають - безупинний гін,
Астаренька свято вірить, що вернеться син.
Прийде тихою ходою до її вікна
І пршепче ніжно: "Мамо, зустрічай. Ось я!"