Частина 20. Початок сезону.
Привіт друзі. Давненько я вам не писав. А якщо бути точним, то про цей сезон зовсім… Вибачте, але не було часу.
Ну тоді почнемо по порядку. Ваш невгомонний пасічник вихідного дня після всіх цих пригод не зламався і продовжив насолоджуватись життям, точніше цим постійним стресом під назвою бджільництво.
Березень місяць обіцяв гарну погоду і на горизонті маячила дуже гарна, тепла весна та гарне квітування трав та дерев. Я вже в умі підраховував кількість зібраного весняного меду та як то кажуть «Дурень думкою багатів». Але пройшов квітень, прийшов травень… А гарної погоди так і не було. Майже постійно я кружляв по пасіці, бджоли грюкали ложками та виделками і просили манної каші, ам сорі, меду та пилку… Матки виводились дуже погано, обліт був поганий. Коротше, початок сезону виявився провальним. Єдине що давало сумувати, це те, що погано було у всіх. Жарт.
Ну нічого, попереду маячила добра погода, червень і поля фацелії. Оооо, фацелія, це блаженство для вух і носа.
І ось на початку червня я вивіз нарешті своїх бджілок. Але тут на заваді знову вийшло це «Але…» І на цей раз воно прийшло у вигляді місячної норми опадів за одну добу. Мені пощастило, що я ще не встиг запрягти коней та літаки, а ось мій напарник завіз свої бджіл акурат під цей дощ. Пам’ятаєте картину «Бурлаки на Волзі»? Так от, то вони були не на Волзі, а на нашому точку, да ще серед ночі.
Через неділю зміг і я вивезти свої вулики. Рамки не просто тарахтіли від пустоти, а просто дзвонили у колокола. В перший день голодні бджоли ринулися у бій, точніше на кухню. За пару днів вони забили пергою ну дуже багато рамок. Звісно і про нектар не забули. О, алілуя!
Ну все начебто налагодилося і можна готуватись до відкачки меду. Готувати бочки, багато бочок… Ага. Мої дівчата, улюблені бджілки вирішили, що я винен у тому, що весною вони жили у злиднях і вирішили від мене полетіти. Розлучення на пів ліжка. Ну тобто на пів вулика. І почався сезон роїння. Ви там можете писати, що у вас риба ось такеннаааа, що у вас там щось товше і довше, але летіли і українська карпатка, і дойче карніка. І не тільки в мене, а і у інших бджолярів, які стояли навкруги. Майже кожен день НЛО летало над полями фацелії. Звісно, що не все так було печально, адже я відпустив лише два рої, і не в червні, а травні. Але погратися з ними прийшлося. І один раз погрався мій напарник.
А діло було так. Бачить напарник, що вилетів у мене рій і сів десь високо під небесами. Якщо бути точним, десь 6 метрів. Але ні йому, ні мені від цього не було легше. Я в мислях попрощався з ним. Але на щастя мимо проїжджав фермер. Чому сумуєш старче? – спитала золота рибка діда… Ні, це з якоїсь казки. Давайте по іншому. Чому сумуєш? – спитав фермер напарника. Та ось висить рій, а зняти не можу. Ну так не проблема! І фермер висилає до нас Манітушку. Манітушка – це такий тракторець, в якого попереду телескопічний ківш і висувається він на 6 метрів (а може і більше). І зняли за допомогою цього ковша та мого напарника мій рій. За що я йому дуже вдячний.
Ну мабуть я вас сьогодні заморив, тому продовження читайте у наступному пості.
